ОЛЕНКА
Ой, в садочку в холодочку
Щось біліє...
Чи не твій рукавчик білий,
Моя мріє?
Ой, Оленко, вийди з ночі -
Опівночі,
Хай в твої подивлюсь, мила,
Зорі-очі.
Та Оленка в пізній вечір,
В ніч сріблисту
На комбайні - он на полі
Колосистім.
***
Але, чом це шляхом танки
На світанку?
Гримить простір... Земля стогне
Безустанку.
Пішов милий... Пішли хлопці...
Не вертають.
З-за гори, ген з-за крутої
Громи грають.
А за день... За тиждень... Нене!
То не хмари!
Сунуть наці з диким шумом,
Мов татари.
А як осінь стала в зливах
Невесела,
Ішли хлопці, йшли дівчата
В ліс за села.
У загони партизанські
В ліс, в діброву,
Щоб фашист почув народу
Гостре слово.
Гостре слово, мужнє серце,
Тверду руку...
Ой сікли їх партизани,
Як гадюку.
Пішла й Оля в партизани
В ліс зелений,
Та й косив же наці в полі
Стріл Олени.
***
Ой, три рази крили поле
Сніги білі...
Не раз, сто раз налітали
Хлопці смілі.
На четвертий рік* відплила
Вража сила,
Її Армія Радянська
Розгромила.
Вже вернувася її милий
З орденами...
- Де Оленка? - став питати
В її мами.
Ні в віконці, ні в садочку
Біля хати
Той рукавчик - той білявчик
Не видати.
Ой, схилилась сива мати
На тиночок:
- Питай вітру про Оленку,
Мій синочок.
Вітер знає. Він гуляє
В полі, в лісі,
Нахиляє зелен листя
На горісі.
Нахиляє зелен листя
На могилу,
Шумом листя присипляє
Твою милу.
1947 р.
